Зінівська сільська рада

Зінівській сільській раді підпорядковані села Білогалиця, Курдюмове, Латишівка, Пішкове, Сонцеве, Харівка, Пересипки

село Зінове

Зінове – село, центр сільської ради, яке розкинулося на березі річки Сейм. Село розташоване за 13 км від райцентру, та у 8 км від залізничної станції «Путивль» у м.Буринь. Населення на 01.01.2016 – 414 жителів. Площа села – 94 га.

Село виникло в другій половині ХVІІ століття. Біля сіл Зінове, Латишівка, Пересипки, Харівка, знайдено останки неолітичного поселення, чотири поселення і курганний могильник епохи бронзи, двох поселень скіфських часів, шести ранньослов’янських поселень перших віків н.е. і одного – сіверян – VІІІ-ІХ віків. В селі Харівка знайдений скарб ювелірних прикрас (VІІ-VІІІ).

Відносно назви села Зінове існує легенда – за часи визвольної війни 1648-1654 років тут, в густих тернових заростях біля річки Сейм знаходився табір гетьмана Богдана – Зіновія Хмельницького. Дійсно на березі притоки Сейму – Хвощон стояло декілька хат – це територія Старого Зінове.

Першими поселенцями села став рід Тівікових, які тікали з херсонських степів на вільні землі. Тяжкою працею відвойовували в природи орні землі, обробляли їх, будували оселі.

Родини розросталися і переселилися на так званий шлях, де і заснували теперішнє село Зінове. Корінними мешканцями села стали Тівікови, Булгакови, пізніше Бокатови, Тітови, Горбовцови, Литвинови. Це були великі, багатодітні родини, які своїми силами вели сільське господарство, інколи залучаючи найманих працівників. Основним заняттям зінівців було сільське господарство. Узимку чоловіки, що мали коней, возили крам (фури) для путивльських купців, за що їх називали «фурками». Жінки – пряли, вишивали, шили нижню білизну для домочадців.

Після революції спокійний уклад життя змінився, були розкуркулені справжні хазяї: Литвинов Олексій Михайлович мав постоялий двір, лавку, кабак, Литвинов Борис Васильович – власний вітряк.

1929 рік ознаменувався колективізацією. У 1932 році все населення було вже членами колгоспу «Червона Перемога». Під час голодомору 1932-1933 років у селі було організовано харчування колгоспників, дітям у школі варили куліш.

Першим головою колгоспу став Яків Іванович Горбовцов. У 1933 році з’явився перший трактор, першим трактористом якого був Бокатов Іван Іванович. А ще через п’ять років колгосп купив два автомобілі – полуторки. Росло тваринництво, збільшувався врожай зернових, цукрових буряків. Ланка, яку очолювала Тівікова Віра Гнатівна, одержувала по 500 центнерів солодких коренів з гектару, за що ланкова і була премійована путівкою на ВДНГ. На той час головою колгоспу був обраний кадровий офіцер Червоної Армії Михайло Гнатович Бокатов. Запрацював сільмаг, відкрилася бібліотека, сільський клуб. Але мирна праця селян була перервана Другою світовою війною. Останнім на фронт пішов голова колгоспу, евакуювавши худобу, техніку. І він не повернувся додому, пропав безвісти. Справу свого батька військового продовжив старший син Дмитро. Закінчивши в Москві військово-політичну академію ім.Фрунзе, полковник Бокатов спочатку служив замполітом в одному з військових округів, пізніше – помічником військового аташе в республіці Ірак. 25 років працював у Генштабі Російської Федерації. Зараз на заслуженому відпочинку, живе в м.Москва.

5 вересня 1943 року, після звільнення села від німецьких загарбників, знову став працювати колгосп «Червона Перемога» на чолі з Яковом Івановичем Горбовцовим, у 1946 році його змінив Василь Федорович Сухорученко.

У роки Другої світової війни кожен третій житель сіл Зінівської сільської ради пішов на фронт, з них 254 не повернулися до рідних домівок. Сьогодні в центрі села Зінове стоїть пам’ятник воїнам-землякам, які віддали своє життя за краще майбутнє. Тут проводять мітинги, молодята віддають свою шану землякам. Біля школи споруджено пам’ятник воїнам-визволителям села. Їх 54. Усі імена відомі.

Справжніми асами в небі війни були Тівіков Михайло Тимофійович, Титов Федір Антонович, Бокатов Віктор Михайлович – персональний пенсіонер, нагороджений багатьма орденами і медалями за бойові та трудові заслуги. Військові звання підполковника та полковників одержали в часи Другої світової війни Вознесенський Володимир Олександрович, Булгаков Василь Андрійович, Вознесенський Микола Олександрович, який після війни став викладачем  Саратівського вищого танкового училища.

У селі Зінове жили і працювали всім відомі діячі: Сидір Артемович Ковпак – до війни очолював шляхове господарство району, у 1939 році з’єднав бруківкою м.Путивль з м.Буринь. Перші вчительські кроки в Зінівській школі починав згодом начальник штабу партизанського з’єднання Григорій Якович Базима. У 1936-1937 роках тут працював головою сільської ради Іван Іванович Висоцький, пізніше – голова Путивльського райвиконкому, а в перші дні війни – секретар підпільного райкому партії.

Тут народився і жив видатний художник-портретист Булгаков Петро Федорович (1884). Його роботи відомі далеко за межами України. Помер художник в 1941 році, похований у м.Києві.

Сьогодні Зінове живе повноцінним життям. Працює будинок культури, сільська бібліотека, поштове відділення, фельдшерський пункт, відділення ветеринарної лікарні, магазини, кафе, навчально-виховний комплекс з дитячим садком, дорожньо-експлуатаційна дільниця.

Уся земля  знаходиться в обробітку: працюють фермерські господарства «Рожнов М.І.», «Колос», «Промінь», ТОВ «Радосинь», багато земельних паїв обробляють селяни самостійно, здійснюють свою діяльність біля десяти приватних підприємців.

Через село проходить автодорога державного регіонального значення, прокладені асфальтовані тротуари. Багато праці вкладено в розвиток і благоустрій села колишніми керівниками: Бєршов Олексій Васильович – голова колгоспу «Червоний Прапор», Середа Віталій Трохимович – заступник голови колгоспу, Гойко Іван Дмитрович – сільський голова, Лисенко Олександр Дмитрович – головний інженер колгоспу, Гойко Валентина Корніївна – головний агроном колгоспу.

За сумлінну працю нагороджені: Валькова Олена Якимівна – доярка, орденом Дружби народів, Воробйов Олексій Петрович – дояр, ветлікар, орденом Трудової Слави, Коник Марія Миколаївна – доярка, орденом Дружби народів, Тівікова Марія Семенівна – ланкова, орденом Трудової Слави, Русаков Анатолій Васильович – водій, орденом Знак Пошани, Булгаков Олексій Якович – механізатор, орденом Трудового Червоного Прапора, Биков Іван Якович – механізатор, орденом Трудового Червоного Прапора, Ковальов Олександр Пантелійович – водій, орденом Трудової Слави, Бєршов Олексій Васильович – орденом Знак Пошани, Бокатов Семен Іонович – механізатор, орденом Знак Пошани, Венедіктова Олександра Євдокимівна – фельдшер, орденом Трудового Червоного Прапора, Фастовець Марія Іванівна – працівник ланки, орденом Трудового Червоного Прапора, Шубіна Ганна Іванівна – працівник ланки, орденом Дружби народів, Зарубіна Пелагея Миколаївна – доярка, грамотою Президії Верховної Ради СРСР, Пилєва Олена Пилипівна – ланкова, орденом Леніна, Кас’яненко Олександра Борисівна – свинарка, орденом Леніна, Рибкіна Пелагея Василівна – свинарка, орденом Леніна, Зайчуковський Іван Антонович – механізатор, орденом Трудової Слави.

Живе, працює, молодіє село, де гніздяться кожного року лелеки, які люблять свою маленьку вітчизну.

Село моє. Для мене ти єдине,

Біленькі хатки в зелені садків,

Живуть зінівці, мов одна родина,

Несуть у серці сивину віків.

 село Пересипки

Пересипки – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 16 км від райцентру. Площа – 53 га. Населення на 01.01. 2016 року – 77 жителів.

Раніше тут було два населених пункти – Пересипки та Паром, бо через річку Сейм не було моста і люди переправлялися паромом. За даними археологічної експедиції під час розкопок були виявлені шари бронзового періоду, скіфські поселення, а також предмети ранньослов’янської культури. Люди різних епох жили в цій місцевості, про що свідчать знайдені деякі предмети старовини: миска І-ІІ ст. до н.е., декілька прях, залізний ніж, пробійник – предмети київської культури ІІІ-V ст. нашої ери. Виявлена будівля бронзового періоду ІІ тис. р. до н.е.

Рельєф сьогоднішніх Пересипок нагадує відгуки льодникового періоду. Можливо це дно річки або моря, бо товстий шар піску, де знаходяться його цілі кар’єри, свідчать про це. Від  вітровію пісок пересипався з одного боку на другий, тому місцевість назвали Пересипки.

Є припущення, що сьогоднішні Пересипки заснували запорізькі козаки. Про це свідчать  прізвища мешканців села – Федотенко (від слова „федотка”), Руденко (рудий), Сиром’ятников (сир м’яв).

У «Працях Курського губернського статистичного комітету», 1863 року є запис, що власниками земель на той час були губернський секретар, колезький секретар, ротмістр Масалітінов, які мали 38 душ по 9-й ревізії.

Узагалі село славилося своїми гармоністами. Де в оселі хлопець, то і гармоніст. Не одне весілля, свято,  вечорниці не проходили без гармоніста Федотенка Івана Петровича, який своєю грою, тенорським голосом піднімав настрій присутніх. Довго у своєму селі і навколишніх селах виступала  з чудовим репертуаром хор-ланка.

Хоробро боролися з ворогом на фронтах війни пересипці. Не один раз писали фронтові газети та товариші про артилериста Валерія Федотенка, Якова Сиром’ятникова – старшого лейтенанта, командира групи розвідників, який рятуючи товаришів, прийняв удар на себе.

Добру пам’ять лишив після себе Федотенко Сергій Никанорович, який посадив сосновий ліс. Розносяться по всьому лісу голоси дітвори з оздоровчих таборів «Восход» Путивльського району та «Чайка» Буринського району.

Живуть і сьогодні тут люди-трударі. Трактористи-раціоналізатори Федотенко Василь Павлович та Федотенко Василь Степанович. Подружжя Гойко Іван Дмитрович і Валентина Корніївна, на присадибній ділянці вирощують понад 50 сортів картоплі, за що їм вдячні багато людей.

Красиве, мальовниче село відходить нині в давнину, бо умови життя не приваблюють молодь.

 село Курдюмове

Курдюмове – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 12 км від райцентру. Площа – 18 га. Населення на 01.01.2016 – 27 жителів.

Згадується воно в документах Курської губернії як Розлецький хутір. Пізніше землі належали штабс-капітану Курдюмову, який мав 26 душ по 9-й ревізії «Праці Курського губернського статистичного комітету», 1863 рік.

Наразі в селі в основному живуть жінки-пенсіонери. Тут лишилися старі звичаї – толока. Разом сіють городи, збирають врожай, допомагають один одному в біді.

село Білогалиця

Білогалиця – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 12 км від райцентру. Площа – 42 га. Населення на 01.01.2016 – 68 жителів.

Уперше назва Біла Галиця з’явилась у збірнику документів Курської губернії, землі якої належали підпоручику Вишневському, який згідно реєстру мав 10 душ. Можливо, це поселення було засноване представником Галіції (Галичина), звідки були Ярославна та її брат Володимир, який під час походу князя Ігоря та його сина Володимира пішли на половців, лишивши в Путивлі воєводою Володимира Ярославовича. По закінченні невдалого походу Ігор міг подарувати ці землі Володимиру. Але це тільки припущення. Першими поселенцями стали Кирєєви, що носили одяг киреї.

Ще зовсім недавно Білогалиця була зразковим, культурним центром. Тут працювала школа-семирічка, сільська рада, поштове відділення зв’язку, магазини, сільпо. За всіма вимогами того часу збудована свиноферма, де працювали високо досвідчені свинарки під керівництвом завідуючої – Зосимової Ніни Романівни.

Сьогодні на території села працює фермерське господарство «Колос» та «Промінь».

 село Харівка

Харівка – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 13 км від райцентру. Площа – 78 га. Населення на 01.01.2016 – 80 жителів.

У далеку давнину цю місцевість населяли скіфи. У 1949 році тут було знайдено скарб, у якому  збереглися срібні монети вагою 1,5 кг., а також ракушки (110шт.) з Червоного моря, що використовувалися в якості грошей.

Це унікальне, своєрідне село. Мешканці села жили дружно, серед них ніколи не було зрадників. Одружувалися тільки на своїх двоюрідних. Якщо весілля, то все село гуляє. З раннього дитинства діти привчалися до роботи.

До розпаду СРСР усі дорослі працювали на молочнотоварній фермі колгоспу «Червоний Прапор», де було більше тисячі голів худоби. Діти виростали на фермі серед батьків, допомагаючи їм.

Воєнне лихоліття не оминуло село. Пішли на фронт чоловіки, серед них і дівчина Чемолосова Ганна Петрівна, яка відзначилась у Корсунь-Шевченківській операції. Чотирнадцятирічним хлопчаком попав до партизанського загону С.А.Ковпака Коля Шубін. Про його подвиг згадується в книзі «Орлята партизанських лісів» Я.Давидзона.

Наразі це тихе, старіюче село, де живуть переважно пенсіонери. У сорока метрах від села протікає річка Сейм, куди приїздять кожного погожого дня відпочивальники.

 село Пішкове

Пішкове – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 9 км від райцентру. Площа – 18 га. Населення на 01.01.2016 – 31 житель.

  село Латишівка

Латишівка – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 10 км від райцентру. Площа – 16 га. Населення на 01.01.2016 – 21 житель.

  село Сонцеве

Сонцеве – село, підпорядковане Зінівській сільській раді, розташоване за 8 км від райцентру. Площа – 6 га. Населення на 01.01.2016 – 12 жителів.

Про ці села склалися в народі різні вигадки. Ніби тут жили латиші. Але історичні факти цього не підтверджують. Є версія, що тут жили майстри, що виготовляли лати для князя Ігоря Новгород-Сіверського.

Одна з версій, що після падіння Запорізької Січі, реєстрові козаки шукали собі вільні землі. Прийшли пішки, в лахміттях, де були скрізь латки. Від слів пішли назви хуторів – Пішкове та Латишівка. Колись це були багаті хутори, розташовані на висоті, восени рясніли спілими духмяними яблуками, рідкими сортами слив.

Тепер доживають тут поодинокі старі люди. Живе тут мати-героїня Ремньова Ганна Миколаївна, що виховала 12 дітей. Приїжджають на машинах дачники, які мають тут дачі, та одержали земельні ділянки.

А поряд хутір Сонцеве – розташований на горі, він першим зустрічає  сонячні промені.

1

Перші колгоспники колгоспу «Червона Перемога», 1936 рік

2

Партійна організація колгоспу «Червоний прапор», 1974 рік